Неклюєнко Микола - український художник
Неклюєнко Микола Павлович (1929-2011) – видатний радянський та український живописець, чия творчість, позначена теплотою та світлою енергетикою, залишила помітний слід у художній історії країни. Член Спілки художників СРСР з 1972 року, Неклюєнко пройшов непростий життєвий шлях, перш ніж повністю присвятити себе мистецтву.
Народився Микола 2 жовтня 1929 року в селі Литвинівка Луганської області у багатодітній селянській родині. Тяга до малювання проявилася рано, але обставини воєнного та післявоєнного часу внесли свої корективи. Закінчивши сім класів сільської школи, юний Микола вступив до Ворошиловградського художнього училища у 1944 році. Однак, зіткнувшись із фінансовими труднощами, був змушений перервати навчання та піти працювати кріпильником на шахту, щоб заробити кошти для повернення до мрії.
Завзятість та цілеспрямованість дозволили Неклюєнку з відзнакою закінчити Ворошиловградське художнє училище у 1951 році, де його наставниками були М.К. Левченко, В.С. Кравченко та І.В. Алексєєв. Наступним кроком став вступ до Харківського художнього інституту. І знову важке матеріальне становище змусило художника взяти академічну відпустку, яку він присвятив роботі художником-оформлювачем. У 1958 році Микола Неклюєнко успішно закінчив інститут за спеціальністю театрально-декораційного живопису, де його майстерність вдосконалювали такі педагоги, як професор Б.В. Косарєв, М.Н. Рибальченко та Л.С. Братченко.
Після інституту Неклюєнка було направлено до Чернігівського обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка як художника-постановника. У 1959 році художник переїхав до Луганська (Ворошиловграда), де працював у комбінаті Художнього фонду України, активно включившись у художнє життя регіону. З цього ж року він став постійним учасником міських, обласних, республіканських, всесоюзних та міжнародних виставок. Його внесок у розвиток культури був відзначений включенням до складу делегації з творчих зв'язків Луганської області з Татарстаном.
У 1962 році Микола Неклюєнко став кандидатом, а в 1972 році – повноправним членом Спілки художників СРСР, що стало визнанням його професійної майстерності та значного внеску в радянське мистецтво.
У 1980 році, у зв'язку з хворобою дружини, художник переїхав до Криму та продовжив працювати в майстернях Художнього фонду України в Севастополі. З 1999 року Микола Павлович вийшов на пенсію, залишаючись вільним художником та членом Національної спілки художників України.
Основними жанрами у творчості Неклюєнка були портрет, пейзаж та натюрморт. Його роботи відрізнялися щирістю, глибоким проникненням у внутрішній світ людини та природи. Художник постійно експериментував з фактурами та матеріалами, створюючи твори не лише на традиційних полотні та картоні, а й на ДСП, шовку та дереві, що надавало його роботам особливої своєрідності. Попри прихильність до реалістичного бачення, Неклюєнко сміливо використовував виразні можливості форми та експресивний мазок.
Мистецтвознавець Рудольф Подуфалий відзначав скромність та високу вимогливість художника до власної творчості. Роботи Миколи Неклюєнка, пронизані його теплотою та світлою енергією, відображали його глибокі роздуми про життя. За свій творчий внесок ім'я художника було занесено до Книги знаменитих людей Криму.
Твори Миколи Павловича Неклюєнка знаходяться в музейних колекціях Києва, Луганська, Харкова, Сімферополя та Севастополя, а також у численних приватних зібраннях у США, Німеччині, Італії, Канаді, Австралії, Україні та багатьох інших країнах. Художник помер 10 грудня 2011 року в Севастополі, залишивши після себе багату художню спадщину, що продовжує захоплювати глядачів своєю щирістю та майстерністю. Його відомий вислів "Художник тільки тоді художник, коли він неповторний" став своєрідним кредо його творчого життя.
